Література рідного краю

Література рідного краю 25.05.2020


Ознайомся із творчістю письменника Запорізького краю (поданий матеріал законспектуй)
  
 Василь Лісняк - відомий запорізький письменник і журналіст

        Старші віком запоріжці знали поета в обличчя і, без сумніву, ще чудово пам'ятають його високе засмагле чоло, красиві карі очі, а поготів - вуса, пишні, розкішні. Пам'ятають, очевидно, запоріжці і приємну, м'яку мову поетову, і його виняткову лагідність до людей, і дивовижну скромність, ба навіть сором'язливість. Та особливо добре пам'ятають його, звичайно, ветерани Запорізької письменницької організації, які вчилися у Василя Андрійовича не лише писати (це само собою зрозуміло), а й узагалі жити - чесно, порядно, талановито.  
     Василь Андрійович Лісняк
         (1908 - 1963)


1.     Життєвий шлях  Василя Лісняка

 30 (17) січня 1908 року -  народився Василь Андрійович Лісняк в селі Вербовому Пологівського району Запорізької області у селянській сім'ї.  
 Виріс серед трудового люду.  Займався самоосвітою, захоплювався малюванням.
У 1932 році закінчив робітничий факультет при Київському художньому інституті.  
  У 1933-му році  батько поета, Андрій Созонтович Лісняк, втратив роботу і Василь був змушений   працювати разом із батьком: і  у колгоспі, і у сільському клубі. 
У 1941 році пішов добровольцем  на фронт.  Брав участь у бою під Красноградом на Харківщині,де і був  поранений. Після шпиталю служив писарем у військових частинах в Астрахані та Сталінграді. З
1943 році — топообчислювач в артилерійському полку.
З червня 1944 працює в редакції дивізійної газети 1-го Українського фронту «За Родину». Брав участь у визволенні Кракова, Домбровського вугільного басейну, в розгромі угрупування під Бреслау.
Нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю «За перемогу над Німеччиною».
 З 1944 року Лісняк — член Спілки письменників України.
З 1952 року розпочинається запорізький період у житті поета. Василь Лісняк очолив відділ листів газети «Червоне Запоріжжя» (зараз – «Запорізька правда»), продовжував своє навчання, займався самоосвітою, відкривав молоді поетичні таланти, багато писав, брав активну участь в роботі літературного об’єднання.
11 листопада 1963 року - помер.
В Запоріжжі працює бібліотека імені В. Лісняка, у Пологах діє районне літоб'єднання його імені. Ім'я поета носить обласна літературна премія.
2.     Збірки творів: 
"Степові пісні" (1949)
"Люблю село" (1955)
"Широкі простори" (1957)
"Краса людська" (1960)
"Дорідні зерна" (1961)
"Уміння жити" (1962) 
"Зоряний світанок" (1964)
"Борозна" (1969)
"Борозда" (1981)

3.     Захоплення музикою
«Якби не став поетом, то, певно, був би компо­зитором»,— не раз говорив       В. Лісняк. Поет надзви­чайно кохався в піснях рідного народу, гарно їх співав (прекрасний голос успадкував від батька, який співав у церковному хорі). А улюблений його романс на слова Лєрмонтова — «Вьіхожу один я на дорогу?».
 Не маючи навіть елементарних знань з музич­ної грамоти, Василь Андрійович створював мелодії до деяких творів своїх улюблених поетів, насамперед Тичини.
Ще до війни В. Лісняк «придумав мелодії» до багатьох віршів П. Тичини, попросив досвідченого музиканта записати їх і надіслав Павлу Григоровичу «на суд». Тичина достойно оцінив їх.
На жаль нам не вдалося відшукати пісні у аудіо записі, але уклали  збірку деяких пісень В.Лісняка до якої увійшли пісні на слова В.Лісняка «Я так любдю вас»,
 «Мовчало все»
До того ж В.Лісняк написав музику до багатьох поезій П.Тичини «Закучерявилися хмари», «Цвіт в моєму серці», «Гаптує дівчина й ридає», а також на слова Олександра Олеся, Василя Чумака та інших
А є навіть
Про Василя Лісняка - поета і людину:

4.     Поезія

ЛАНИ

Про що шепочете мені,
Мої лани золоточолі,
Отут в безкраїй далині,
В степу - на волі, на роздоллі?

Ви щось мов кажете. І я
Душею чую вашу мову,
І рад би ще послухать знову
Ваш тихий гомін серед дня.

Але стих вітер. І не чуть.
Не чуть нічого! Тільки де-де
Жуки над ланом прогудуть
Та жайворін, піднявшись в небо,

Задзвонить голосно вгорі,
Заллється, свисне, защебече.
І знову радісно мені,
І знову серце молодече...

Та ось звелися вдалині
Й біліють хмари. Вітер знову.
Лани! Я чую вашу мову.
Ви щось мов кажете мені.

1929
НА СІВБІ

Як у німому кінофільмі,
Ступають коні по ріллі.
Весняний вітер на дозвіллі
Гойдає гриви-кужелі.

Колеса крутяться в сівалки,
Але не дзвонять, не дрижать.
Лише землі, як їдеш в балку,
Струмочки з обода біжать.

Мовчать над полем хмари сині,
Й тому вчувається давно,
Як цокотить дощем весіннім
В насіннєпроводах зерно.

Трибки цвірінькнуть і замовкнуть,
Неначе вранці горобці.
М'якенькі віжки, як із шовку,
Уміло стиснуті в руці.

Здається, всім правує щастя,
І множиться добро твоє.
Тож урожай напевно вдасться,
Коли любов до праці є.

                                               Борозна — пряма стежка до щастя»:
                                                 І тоді  через тисячу літ    
                                                 На своєму широкому полі
                                                 Запримітять нащадки твій слід
                                                                                                            В.Лісняк

"Борозна" - так назвали  книжку вибраних поезій В.Лісняка, яку підготували письменники разом із вдовою поета Марією Іванівною та дітьми - Валентином і Ольгою.
Так само - "Борозда" - було названо книжку поета, що побачила світ у Москві: над творами поета з великою любов'ю потрудився відомий перекладач Валентин Корчагін.
"Борозна - пряма стежка до щастя", - сказав колись В. Лісняк. Він закликав прокладати борозни, приорювати все, що віджило свій вік:
Саме таким "орачем" - скромним і натхненним трудівником літературної ниви - був           В. Лісняк. Борозна, прокладена ним на ниві української поезії та засіяна зерном його душі, колоситься. І хай колоситься довіку!
1.     Дайте письмову відповідь на питання «Який слід я б хотів(ла) залишити на землі?»

(Сфотографуй і надішли вчителю)


Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)